Михайло Дебель з Синевіру утік до СРСР, був заарештований НКВС, два роки провів в Норильлагу. Звільнився по амністії для чехословацьких громадян на початку 1943 року, брав участь у битвах на Дуклянському перевалі, там же загинув між 9 та 23 вересня 1944 року.
Михайло Дебель був одним з приблизно шести тисяч біженців з окупованої угорцями Підкарпатської Русі, що в 1939–1941 роках перейшли Карпати на окуповану СРСР частину Польщі. Більшість була заарештована НКВС та відправлена до таборів ГУЛАГу.
Відразу по перетину кордону біженців поміщали до в'язниць, где проводились перші допити і де затримані очікували етапування вглиб Радянського Союзу. Однією з них була тюрма у Надвірній, де наразі розташований склад місцевої школи.
На стінах камер, що залишилися недоторканими у підвальних приміщеннях колишньої в'язниці у Надвірній, збереглися повідомлення від в'язнів. Восени 2021 року їх задокументували історики ІДТР у співпраці з місцевим товариством «Меморіал».
З Надвірної у травні 1940 року вирушив на «архіпелаг ГУЛАГ» через в'язниці у Станіславові, Херсоні та Старобільську Федір Войчук 1923 року народження. 25 жовтня 1941 року він помер в одному з таборів на Колимі.
У в'язниці в Надвірній опинилася в результаті втечі до СРСР також Анна Грись із чоловіком та трирічним сином Іваном. Так само, як і решта біженців, її після перших допитів перевели до обласної в'язниці у Станіславові (сьогодні Івано-Франківськ).
Колишня будівля НКВС у Івано-Франківську. У його задньому крилі розташована в'язниця, де Анна Грись востаннє бачила свого чоловіка і сина Івана. У в'язниці вона народила сина Миколу, разом із яким була засуджена до трьох років у Карлагу. В 1943 році вони звільнилися за амністією в Джамбулі.
Серед в'язнів, які пройшли тюрмами у Надвірній та Івано-Франківську, був сумнозвісний прокурор Карел Ваш, комуніст, який утік до СРСР від переслідування з боку угорської держави.
Згодом, вже з в'язниці у Полтаві, Карел Ваш написав декілька прохань про звільнення до Москви – щоб «продовжувати стійко боротися за комунізм». Згодом він був засуджений до трьох років виправних робіт і відправлений до Інтінлагу.
Відразу після перетину радянського кордону у в'язницю в Надвірній потрапив також Хуго Андор з Рахова, який у 1932–1938 роках вивчав у Празі медицину. Його засудили на три роки ВТТ, які він відбував у Севвостлагу на Колимі.
Хуго Андор амністії дочекався, проте через два місяці після її оголошення, 24 березня 1942 року, помер на Колимі у Нагаєві, нині районі Магадана.
Колишня будівля командування прикордонного відділення НКВС у Сколі, ще одному прикордонному місті, де утримувалися біженці з Підкарпатської Русі
Василь Бігар, народжений 1919 року в Буковці, утік до СРСР як член КПЧ. Був заарештований прикордонниками, утримувався у Сколе. Був засуджений до трьох років примусових робіт у ГУЛАГу на Колимі, де 7 березня 1943 року помер.
Зі Сколе біженців переправляли до в'язниць НКВС углиб країни. Першою зупинкою була в'язниця в Стриї. Сьогодні більшу частину будівлі відведено під будинок пристарілих, інші приміщення – у вихідному стані.
Вид в'язниці НКВС у Стриї, де утримувалися біженці з Чехословаччини, на історичній моделі.
У в'язниці в Стриї перебував також Михайло Карпинець, народжений 1919 року в селі Клячанове, де працював у родинному господарстві. Після втечі до СРСР у 1941 році був засуджений до трьох років примусових робіт у Севвостлагу на Колимі, де у вересні 1941 року помер.
Після декількох місяців слідства біженців найчастіше засуджували до примусових робіт на строки від трьох до п'яти років. Більше половини з них відправляли в табори в Республіці Комі, де вони працювали на будівництві залізниці Котлас-Воркута, а також пов'язаних із нею видобувних або індустріальних проєктів.
В'язні ГУЛАГу на роботах на залізниці в Республіці Комі.
Один з останніх пам'ятників політичних репресій у Печорі – слідча в'язниця 1-го відділення Печорлага, якою проходили і біженці з Чехословаччини.
Після нападу нацистів на СРСР уряд дозволив формування на радянській території підрозділу чехословацької армії та звільнив з таборів громадян ЧСР. Ключову роль у переговорах зіграв Геліодор Піка, після війни страчений комуністами.
Якуб Коутни, Ян Кудлич та інші чехословацькі офіцери, інтерновані в Оранках. На початку 1942 року вони почнуть приймати у Бузулуці своїх земляків, звільнених із таборів, та виявлять увесь розмах політичних репресій проти біженців з ЧСР.
Звільнені офіцери намагалися на підставі даних, отриманих від в'язнів, що прибували у Бузулук, задокументувати мережу таборів та створили одну з перших карт ГУЛАГу.
На деяких картах чехословацької військової місії в СРСР зафіксована кількість інтернованих чехословаків, визволення яких домагалися чеські офіцери та дипломати.
Незважаючи на наявність у справах НКВС на біженців з Підкарпатської Русі документів, що підтверджували їх чехословацьке громадянство, як було у випадку Василя Гебеша – їх не поспішали звільняти. У більшості випадків це сталося лише у 1943 році.
Студент середньої школи Василь Гебеш був після арешту у 1940 році відправлений на три роки до Івдельлагу, звідки звільнився за амністією на початку 1943 року. У лютому того ж року він вступив до чехословацької армії. Загинув 13 жовтня 1943 при нальоті на залізничний потяг, який їхав на фронт.
Один із звітів про повторні арешти амнестованих чехословаків, який направив Геліодор Піка до посольства ЧСР.
Є досі невідомо, скільки біженців померло у таборах. Звіт Геліодора Піки про смерть 18 чехословацьких громадян у таборах ГУЛАГу на Уралі.
Частина біженців так і не скористалась амністією: вони або загинули в таборах, або відбули покарання цілком.
Міхал Яцканіч помер від виснаження та хвороб по дорозі з табору до Бузулука, де збирався приєднатися до земляків і вступити до чехословацької армії.
Подорож з таборів ГУЛАГу до розташування чехословацького підрозділу не пережило багато амнестованих. Наприклад, Їржі Пол, застрелений радянським конвоєм по дорозі до Бузулуку.
Оскара Кулку із Моравської Острави НКВС заарештувало у Львові 9 липня 1940 року. У таборах Каргополлагу він опинився без вироку.
Довідка про звільнення Оскара Кулки з табору. Він звільнився за амністією для громадян Чехословаччини 19 січня 1942 року, але вже 4 березня 1942 року, невдовзі після приїзду до Бузулуку, помер.
Звільнення дочекалася і Гафа Сличко, заарештована і ув'язнена НКВС у Карлагу за те, що вирушила на пошуки зниклого в СРСР брата. Як і брат, вона була чехословацькою громадянкою, а тому звільнилася за амністією в Джамбулі у 1942 році. Додому вона змогла повернутися лише о п'ять років пізніше.
Дим однієї з останніх фабрик епохи Воркутлагу піднімається над землею, усіяною покинутими шахтами, колишніми таборами та таборовими цвинтарями, де, серед інших, поховано й багато вихідців із Чехословаччини.
Портрети Ярослава Берґера та Владіміра Птачніка намалював Владімір Левора, який разом із ними втік від нацистів із Протекторату в СРСР, де став в'язнем Воркутлагу. Він вижив, єдиний із трьох.
Після повернення до Чехословаччини Владімір Левора написав та проілюстрував спогади про ГУЛАГ. У 1958 році його посадили у в'язницю за «наклеп на дружню державу». Його спогади були надруковані лише після 1989 року.
Серед чехословацьких в'язнів Воркутлагу був Їржі Копинец, який будував міст через ріку Воркуту. 2008 року він розповів про своє ув'язнення в інтерв'ю Інституту досліджень тоталітарних режимів.
Юра Данканіч народився 1917 року в Палмертоні (США), після повернення на Підкарпатську Русь працював у сімейному господарстві. В результаті втечі до СРСР потрапив в Севжелдорлаг. Звільнившись, 10 вересня 1944 року загинув у боях за Карпати як чехословацький воїн.
Василь Дудура, який народився 1920 року в Тячеві, був у липні 1940 року заарештований за перехід кордону в СРСР і потрапив до в'язниці у Надвірній. У жовтні його засудили до трьох років примусових робіт у Норильлагу.
Василь Дудура був звільнений 2 березня 1943 року за амністією, але, боюючи у лавах чехословацької армії в листопаді 1943 року за Київ, загинув.
З Норильлагу звільнився також Ян Пловайко, який пережив не лише табори ГУЛАГу, а й негаразди фронтового життя. Він помер у 2020 році як один із останніх свідків радянських таборів у Чеській Республіці.
Йозеф Габер із Нового Богуміна був 11 лютого 1942 року звільнений за амністією з Онеглагу, де перебував від червня 1940 року. Він пав у першому ж бою чехословацького підрозділу – 8 вересня 1943 року при Соколові.
Того ж дня звільнився з Волголагу Ігнац Блайвайс з Брна, засуджений на п'ять років примусових робіт за свою втечу від расового переслідування. Він загинув 13 вересня 1944 року у бою на Дуклянському перевалі.
Ухта, сучасний центр видобутку нафти у Республіці Комі, був у роки війни центром Ухтіжемлагу.
Василь Кіс, член КПЧ, який народився 1915 року в с. Ріпинном, хотів укритися в СРСР від служби в угорській армії. На початку 1940 року його засудили до трьох років в Ухтіжемлагу.
Після амністії, на початку 1943 року, Василь Кіс вступив до чехословацької армії. Він загинув у бою в Карпатах між 9 та 23 вересня 1944 року.
Василь Колбаснюк із довідкою про звільнення з Івдельлагу під час інтерв'ю для Інституту досліджень тоталітарних режимів у 2009 році.
Цвинтар ув'язнених одного з лагпунктів Севвостлагу на Колимі, 2013 рік.
Фотографія Федора Микуліна з виписаного в Магадані посвідчення, яке дозволяло йому подорожувати з Колими до Бузулуку, до розташування чехословацького підрозділу.
Сумнозвісні табори на Колимі та бої на фронті пережив і Міхал Чернега. У 70-х роках у нього почалися проблеми з комуністичним режимом через дружбу з Еґоном Бонди і тому, що його сини підписали «Хартію-77».
Довідка про звільнення Карела Ваша з Інтінлагу. Ставши комуністичним прокурором, він після 1948 року брав участь у винесенні смертних вироків ряду демократично налаштованих діячів, зокрема, власним рятівникам з ГУЛАГу Геліодору Пікові та Якубу Коутному.
Якуб Коутни, зраджений Людвіком Свободою та іншими соратниками, які після комуністичного путчу обійняли відповідальні посади в тоталітарній державі, помер 4 лютого 1960 року після більш як десяти років, проведених за стінами в'язниці Леопольдів у Словаччині.