Василь Тимкович народився у 1923 р. на Підкарпатській Русі. У 1939 р. він утік із окупованої Чехословаччини в СРСР, де був засуджений і три роки будував залізницю у Печорлагу.
Василь Тимкович був звільнений 19 грудня 1942 р. Він та Ян Ігнатик – останні з колишніх в’язнів ГУЛАГу, звільнених за оголошеною 80 років тому в СРСР амністією. Він живе у місті Чеська Тршебова.
Понад вісімдесят років після арешту в СРСР Василь Тимкович отримав свою тюремну фотографію від істориків ÚSTR. Це одна з понад десяти тисяч справ НКВД, які чеські історики отримали в українських архівах.
Після звільнення з Ухтижемлагу у грудні 1942 р. Ян Ігнатик вступив до Чехословацької армії у Радянському Союзі.
Після війни Ян Ігнатик оселився у Чехословаччині. У 2012 р. він дав інтерв’ю історикам ІДТР у Гавіржові, де мешкає досі.
Подружжя Федір Рябич і Марія Могорита-Рябич з Підкарпатської Русі оселилися після війни в Чехії — так само, як тисячі інших мешканців найсхіднішої частини Чехословаччини, яку у 1945 році поглинув Радянський Союз.
Подружжя Рябич заслужено пишалося своєю активною участю у боях на східному фронті в лавах чехословацької армії, проте так само як і інші підкарпаторусини в комуністичній Чехословаччині, зберігало свою таємницю навіть від власних дітей Івана та Мирослава.
Мирославу Рябичу, мешканцю міста Пршибрам, батьки за життя так і не зізналися в тому, що обоє опинилися в радянських таборах ГУЛАГу після своєї спроби в роки Другої світової війни втекти до СРСР із окупованої Чехословаччини.
Батька, Федора Рябича, було засуджено до трьох років примусових робіт в Ухтіжемлагу на Півночі Росії.
Мати, Марія Могорита, перейшла кордон СРСР зі своїм тодішнім партнером Михайлом Грабом, який по двох роках у ГУЛАГу помер. Марія дочекалася звільнення з Каргополагу, куди була засуджена на три роки примусових робіт.
Подружжя Рябич та тисячі їхніх земляків змогли опинитися на волі завдяки групі офіцерів Чехословацької військової місії в СРСР, яку очолював Геліодор Піка.
Чехословацькі офіцери у Радянському Союзі під час війни проводили серед звільнених земляків розпитування, щоб знайти у таборах ГУЛАГу інших співгромадян.
Майже чотири місяці після оголошення амністії приносили звільнені чехословацькі в’язні вісти про тисячі земляків, які все ще залишаються у таборах та в’язницях.
Геліодор Піка наполегливо вимагав від чехословацького уряду у вигнанні заступитися за ув’язнених біженців.
Радянське керівництво задовольнило це прохання 20 листопада 1942 р. оголошенням додаткової амністії. Василь Дячук зміг завдяки їй покинути Магадан та приєднатися до чехословацької армії.
Василь (Вацлав) Дячук у 2009 році дав історикам ІІТР інтерв’ю, в якому розповів про свої будні у Севвостлагу.
Світлину Василя Дячука, зроблену невдовзі після арешту, вдалося знайти у справі НКВС, що зберігається у Державному архіві Закарпатської області.
У Державному архіві Закарпатської області збереглися тисячі справ біженців. Серед їх матеріалів – тюремний портрет Василя Дердюка.
Василь Дердюк був ув’язнений у Воркутлагу, одному із найпівнічніших таборів ГУЛАГу.
У цьому ж таборі опинився на примусових роботах Юрій Копинець.
Юрій (Їржі) Копинець під час розмови з істориками ІДТР у 2008 році.
Василь Гайдур був в’язнем Івдельлагу.
Василь Гайдур видав у 2011 році мемуари «З ГУЛАГу через Бузулук до Праги» та надав інтерв'ю ІДТР.
Павло Яцко став одним із наймолодших біженців із Підкарпатської Русі, заарештованих НКВС та засуджених до таборів.
Павло Яцко пережив не лише поневіряння у слідчих в’язницях та Ухтіжемлагу, але також, після амністії, і участь у бойових діях. У 2010 році він надав інтерв’ю ІДТР.
Ернест Відер втік від служби в допоміжних частинах угорської армії.
У 2017 році його спогади про Печорлаг були опубліковані в книзі «Євреї в ГУЛАГу – Радянські трудові табори і табори для військовополонений у роки Другої світової війни...», яку видав ІДТР.
У цій же книзі надруковано інтерв’ю з Самюелем Фрідманном.
Самуель Фрідманн був після арешту НКВС відправлений на золоту копальню на Колимі.
Михайло Лар був ув’язнений в Іванові. По амністії, яка його стосувалася, звільнений не був.
Лише в 1947 році радянська влада відпустила його додому в Нижнє Селище, де у 2010 році його застали історики ІДТР.
Визволення з ГУЛАГу не дочекався також Герман Перл, слюсар із міста Брно. Після втечі його засудили до трьох років примусових робіт у Каргополлагу, де він 8 березня 1943 року помер.
Інші також не повернулися з радянських таборів: муляр, комуніст Ґабор Едельштейн та аптекар, молодший лейтенант чехословацької армії Йозеф Райс. Обидва, засуджені до 15 років примусових робіт за уявне «шпигунство», загинули в ГУЛАГу.
Арон Акерман дочекався звільнення з Івдельлагу 16 січня 1943 року і був відправлений до місця розташування чехословацького корпусу.
Проте не доїхав до нього. Скоріше за все, помер в одному з транзитних таборів.
Леа Мошковіц, членка Га-Шомер га-Цаїр у Рахові, була засуджена на три роки в Карлагу, де безслідно зникла.
Звільнення з Вятлагу дочекався Василь Колбаснюк.
Своє посвідчення про звільнення з ГУЛАГу Василь Колбаснюк показав у 2008 році під час запису інтерв’ю у Карлових Варах.
Марію Могориту, пізніше Рябич, було звільнено з Каргополлагу через місяць після додаткової амністії в листопаді 1942 року.
Вона відразу вступила до чехословацького корпусу в СРСР. На фото – праворуч.
Її майбутній чоловік Федір Рябич був звільнений з ГУЛАГу на початку 1943 року.
Після звільнення з табору Рябич вступив до Чехословацької армії (на фото – у задньому ряду третій ліворуч).
Іван Рябич над знімками своїх батьків, зроблених НКВС після арешту. Під час інтерв’ю він розповів про інший драматичний епізод із батькова життя.
Федір Рябич і Марія Могорита оселилися після війни біля німецького кордону. Одного разу Федір перевів через неї колишнього в'язня ГУЛАГу, свого однополчанина Василя Сличка.
За нелегальний перехід радянського кордону НКВС відправив Василя Сличка до Івдельлагу. Він звільнився після листопадової амністії 15 січня 1943 р. З комуністичної Чехословаччини до Західної Німеччини утік у березні 1949 р.
Влітку 1949 р. кордон на Захід за допомогою Федора Рябича хотів перейти Іван Сличко, в'язень ГУЛАГу у 1939–1943 роках. Групу опору, з якою він планував втечу, було викрито. Івана Сличка засудили 13 квітня 1950 р. до 15 років чехословацьких таборів.
Чехословацький комуністичний режим засудив до ув’язнення десятки колишніх в’язнів ГУЛАГу. Наприклад, Юліус Костович, в’язень Норильлагу, був у 1949 році після повернення додому заарештований і засуджений у сфабрикованому процесі до 15 років.