Бедржих Райс з Острави на посвідченні про звільнення, яке йому дозволило вступити до чехословацької армії. У боях він участі не брав, тому що 29 жовтня 1942 року помер у Бузулуці. Його дворічний анабасис нацистськими й радянськими таборами та в'язницями завершила хвороба.
Повний страждань шлях Бедржиха Райса та інших, приблизно п'ятнадцяти, євреїв з Протекторату розпочався у другій половині жовтня 1939 року на вокзалі в Остраві. Про це нагадує малопомітний пошкоджений пам'ятник.
18 жовтня 1939 року звідси вирушив перший з початку війни депортаційний транспорт євреїв. За ним пішли транспорти з Відня та Катовиць, які насильно перемістили понад п'ять тисяч чоловіків з метою підготувки ґрунту для витворення єврейської резервації на сході окупованої нацистами Польщі.
Організатором операції, що передувала «остаточному розв'язанню» – знищенню європейських євреїв, був Адольф Ейхман. У телеграмі остравському Гестапо від 15 жовтня 1939 він повідомляє мету транспорту – Нисько.
Гестапо зберігало всю інформацію про транспорт, яка з'являлася у місцевій пресі. Наприклад, заклики остравської єврейської громади до посадки чоловіків у транспорт, до яких її примушували нацисти.
У Моравському земському архіві в Брно збереглися креслення табірних бараків, які мали споруджувати самі в'язні.
Серед матеріалів декількох особових справ на депортованих до Ниська, що зберігаються в Моравському земському архіві в Брно, є фотографія Зігмунда Заша, зроблена Гестапо після його арешту в 1939 році.
Єврейська громада не могла поставити запрошену кількість депортованих, тому нацисти включили у транспорт в'язнів єврейського походження з Брно, Праги та інших місць Протекторату.
Вокзал у Ниську – кінцева зупинка всіх транспортів у рамках операції «Нисько».
Над розкладом руху поїздів розташована пам'ятна дошка, що нагадує про давні події.
Пам'ятна дошка в Ниську нагадує про сумну першість остравських євреїв, що були депортовані Адольфом Ейхманом.
З вокзалу в Ниську депортовані мусили йти пішки за місто та річку Сян.
Над річкою Сян ліворуч від села Зажече депортовані мали побудувати табір.
Малюнок табору у Зажечі, зроблений колишнім в'язнем Лео Гаасом.
Більша частина території колишнього табору зараз забудована житловими будинками.
Розміщена у 2019 році на камені поряд із колишнім табором пам'ятна дошка була у 2021 році вкрадена.
Історики ІДРТ вже десять років розшукують в українських архівах матеріали про долі своїх земляків, які були ув'язнені в СРСР, включаючи депортованих до Ниська. Ян Горнік та Ян Дворжак порівнюють депортаційні списки Гестапо з іменним покажчиком у Державному архіві у Львові.
Адам Граділек у підвалі колишнього архіву КДБ у Львові, що відкрився для чеських істориків після революції 2014 року, при світлі ліхтарика вибирає для дослідження випадкову коробку зі справами єврейських біженців, заарештованих під час війни у Львівській області.
Серед тисяч справ біженців, заарештованих НКВС у Львівській області, історикам вдалося знайти сотні справ краян, які втекли з Протекторату або були депортовані з Ниська. Ян Горнік і Ян Дворжак переглядають справи в імпровізованій читальній залі у камері колишньої в'язниці на Лонцького.
Поміж знайдених документів – справа Германа Енгельманна з Шенова, який був після видворення з Ниська та арешту НКВС у Львові направлений до Волголагу. З табору він був звільнений і 3 березня 1942 року приніс присягу в Бузулуці, де через шість днів помер.
У справі Германа Енгельманна збереглося декілька родинних фотографій, які він узяв із собою у Нисько. Вони були конфісковані НКВС після арешту у Львові.
Вісімнадцятирічний Ян Фішер, вивезений з Острави до Ниська, також дочекався визволення з ГУЛАГу та вступу до чехословацької армії, проте 13 жовтня 1943 року загинув у бою біля українського села Яхнівщина.
У його слідчій справі зберігся, серед іншого, лист, який йому до Львова надіслав брат Арношт із Праги.
Брат у ньому описує становище родичів у Протектораті. Більшість з них у наступні роки стануть жертвами нацистського біснування. Сам брат Арношт Фішер був у 1942 році депортований на схід у гетто у Замошчі, де загинув за нез'ясованих обставин.
Одна зі знайдених справ присвячена випадку Арнольда Штайна з Карлових Вар. Нацисти посадили його до в'язниці за спробу втекти до Польщі, а потім депортували до Ниська. Його дочка Герда врятувалася завдяки від'їзду з дитячим транспортом до Британії, дружина Ерна померла в Освенцімі. Він теж до самого арешту листувався із сім'єю.
В одному з листів Штерн зобразив сам себе у Львові, дочку Герду – у Лондоні, а дружину Ерну з прийомною дочкою Йоганною – у Празі, з пропозицією, щоб 9 червня 1940 року всі з'єдналися поглядом на сонце. Через два тижні він був заарештований НКВС і засуджений до покарання в ГУЛАГу, де помер.
Рудольф Голдфлам був депортований до Ниська з Брно разом із трьома братами. Після втечі до Львова всіх чотирьох заарештувало НКВС. Рудольф та Віктор були відправлені до ГУЛАГу...
...їх брати Бедржих та Отто (батько актора та письменника Арношта Голдфлама) були після арешту направлені на примусові роботи на будівництві НКВС № 1 у Києві. Усі четверо пережили нацистські та радянські переслідування, і, пройшовши через бої, повернулися до Чехословаччини.
Адвокату Альфреду Бахраху з міста Містек так не пощастило. Він був заарештований НКВС у Львові 30 червня 1940 року...
...і у віці 51 року 4 серпня 1941 року помер у санітарному відділенні Онєглагу.
Слюсар Еміль Лауфер з Острави помер 13 квітня 1942 року в Бузулуці через місяць після визволення з ГУЛАГу.
Йозеф Кьоніг мешкав перед відправкою до Ниська в Брно та Оломоуці. Його цивільна фотографія збереглася у справі НКВС, тому що була конфіскована під час арешту та обшуку.
Йозеф Кьоніг після визволення з ГУЛАГу вступив до чехословацької армії і в її лавах загнув 10 березня 1943 року в битві під Соколовом.
Під Соколовом поляг також Арношт Блайвайс.
Ойген Прессер також загинув у легендарній битві під Соколовом, але його брат Леопольд пережив війну і залишок життя провів в Ізраїлі під ім'ям Єгуда Парма. Він був одним з трьох останніх свідків транспортів, що вижили в Ниську, з якими історики ІДТР записали інтерв'ю. Помер він у 2016 році.
У Чеській Республіці до 2012 року мешкав ще один вижилий з транспорту до Ніска – Бедржих Селігер.
Вижилий із транспорту Отто Вінецьки влаштувався після війни в Америці, де в 2014 році ІДТР записав з ним інтерв'ю. Його не стало у 2015 році.
Еріху Еггеру вдалося уникнути транспорту до Ніска: він завчасно разом із братом Карелом покинув Остраву. Обох НКВС заарештувало у Львові та відправило до Ухтіжемлагу, де Еріх помер.
Його брат Карел дочекався амністії і був направлений до Бузулуку. У битві при Соколові він потрапив у полон до нацистів, які його перевезли назад до Протекторату.
Разом з іншими полоненими в Празі він був восени 1943 використаний з метою антирадянської та антибенешевської пропаганди, і згодом, певно, був страчений. На фотографії із пропагандистської книги «Військовополонені розповідають» він дає інтерв'ю журналістам із Протекторату.
Ігнаца Байвайса з Брно було після втечі в СРСР засуджено до п'яти років примусових робіт у ГУЛАГу. Після звільнення та вступу до чехословацької армії брав участь у боях. Востаннє на Дуклянському перевалі, де 13 вересня 1944 року загинув.
Уродженець містечка Голіч Артур Ейзінгер побував до депортації до Ніска у нацистському таборі в Іванчицях біля Брно. З ГУЛАГу його за амністією не випустили, він помер у Волголагу 4 січня 1943 року.
Герман Бісенц з Мікулова теж не дочекався амністії, він помер у Онєглагу 3 листопада 1941 року – за два місяці до її оголошення.
Вілем Штайнхардт з Острави пережив злидні нацистського та радянського ув'язнення, але незабаром після визволення з радянського табору помер 7 березня 1942 року серед земляків у Бузулуці.
У слідчій справі НКВС на Вілема Штайнхардта збереглась низка особистих документів, включаючи довідку про здачу в Гестапо міста Вітковіце радіоприймача.
Бедржих Шарф, уродженець Грушова, звільнений з Волголагу, загинув у бою під Харковом 14 березня 1943 як чехословацький солдат.
Карел Борски народився під іменем Курт Білер у Фріштаті. Після депортації до Ніска та вигнання на радянську територію він був засуджений на три роки примусових робіт у ГУЛАГу та відправлений до Волголагу.
Карел Борски був звільнений з Волголагу як чехословацький громадянин і вступив до лав чехословацької армії в Бузулуці. Помер у 2001 році у Празі.
Поміж тих, хто пережив поневіряння воєнного часу, був Моріц Фріднер, який жив після війни у місті Брунталі.
Еміль Штебінгер з Острави після арешту НКВС у Львові. Штебінгеру вдалося пережити нацистське і радянське ув’язнення, а також бої на східному фронті. Він помер у Остраві 5 грудня 1965 року.
Серед конфіскованих НКВС документів у справі Еміля Штребінгера було виявлено його чехословацький паспорт.
Роберт Файнер після депортації до Ниська перебував у нацистському таборі Зажече до грудня 1939 року. Вже наприкінці червня 1940 року його у Львові заарештувало НКВС та засудило до покарання у ГУЛАГу. Після визволення він як чехословацький військовослужбовець повернувся на батьківщину.
Марек Нойєр вивчав медицину в Брно, де його у вересні 1939 року заарештувало та депортувало до Ниська Гестапо. Після втечі на радянську територію його було засуджено до трьох років таборів. У Кандалакшлагу працював лікарем. Після визволення воював у складі чехословацької армії. У 1949 році поїхав до Ізраїлю, де у 1972 році помер.
Печатки з гербами тоталітарних держав на листах, конфіскованих НКВС у Львові, ілюструють відчайдушне становище біженців від нацизму, які опинилися на території Радянського Союзу.
Оригінальна табличка з назвою міста, яку з побоюваннями очікували побачити учасники першого транспорту з окупованої Чехословаччини, сама собою нагадує про трагічні події.
