Амністія від 20.11.1942 р. для підкарпаторусинів, українців, словаків та інших громадян Чехословаччини, що були в ув'язненні в СРСР
20 листопада 1942 року Державний комітет оборони СРСР оголосив додаткову амністію для громадян Чехословаччини, зокрема для мешканців Підкарпатської Русі, які перебували в ГУЛАГу, і звільнив їх для поповнення складу чехословацької армії. Це стало результатом напружених зусиль командувача чехословацької військової місії в СРСР Геліодора Піки та його співробітників, яким за рік до того вдалося врятувати з радянських таборів частину чехословацьких громадян на підставі амністії, оголошеної радянським керівництвом 3 січня 1942 р.
Цей крок відкрив ворота ГУЛАГу для більшості чехословацьких громадян, які у 1939—1941 роках опинилися на радянській території як біженці від нацистської та угорської окупації і були несправедливо засуджені до рабської праці у таборах і в’язницях ГУЛАГу, розкиданих по всій території СРСР, де вже перебували десятки земляків, засуджених радянським режимом з політичних причин, напр. Владімір Блага або Антонін Водседялек.
Інститут дослідження тоталітарних режимів, починаючи з 2008 року, накопичує інтерв’ю з очевидцями з числа біженців з Підкарпатської Русі, які перебували в ув’язненні в ГУЛАГу, документує місця пам’яті, пов’язані з їхніми поневіряннями в СРСР, а також у співпраці з українськими державними архівами та Західно-Чеським університетом у Пльзені оцифрував архівний фонд Державного архіву Закарпатської області України, матеріали якого, як і інші придбані у вигляді цифрових копій документи НКВС/КДБ після належної обробки поступово публікуються.
До 80-річчя оголошення амністії Інститут дослідження тоталітарних режимів публікує чергову тисячу архівно-слідчих справ НКВС, відкритих на біженців з Підкарпатської Русі, які вдалося отримати з українських архівів і наразі опрацювати.
З початку існування проєкту неподільною його частиною є співпраця з очевидцями у Чеській Республіці та Україні, чиї розповіді поступово публікуються, а також із родичами жертв радянських репресій. Останнім співробітники проекту передають для ознайомлення придбані слідчі справи, а також інформацію про долю їхніх рідних чи знайомих із числа колишніх в'язнів, зокрема тих, хто у таборах не вижив. Сімейні архіви, зі свого боку, стають для істориків цінним джерелом інформації для вивчення доль окремих людей до арешту, наскільки можна – після звільнення та повернення до Чехословаччини. Цю співпрацю ілюструє фотогалерея, що представляє матеріали зі зйомок інтерв'ю, зустрічей із родичами, передані документи НКВС та отримані фотографії із сімейних архівів, а також опубліковані біографічні портрети.
Широкий спектр джерел використовується співробітниками проєкту під час підготовки спеціалізованих та популяризаційних публикацій та в роботі над базою даних жертв радянських репресій з числа етнічних чехів та чехословацьких громадян.
Як вже було докладно описано в публікаціях, присвячених амністії від 3.1.1942 р., а також за наведеними посиланнями на цю тему, мешканці Підкарпатської Русі в роки Другої світової війни становили більшість з приблизно восьми тисяч в'язнів ГУЛАГу, що походили з Чехословаччини (близько 5,5 тисяч), але, парадоксально, їх було звільнено в останню чергу. З самого початку Москва не хотіла допустити, щоб мешканці Підкарпатської Русі воювали за Чехословаччину, але водночас з побоюванням ставилася до їхньої політичної надійності, яку Г. Піка характеризував у телеграмі на адресу чехословацького уряду у вигнанні до Лондона наступним чином: «Дух співгромадян із Підкарпатської Русі – виразно чехословацький. Після жахливого досвіду трудових та інтернаційних таборів та в'язниць для них власна свобода у ЧСР є чіткою метою і вони стануть противниками можливого приєднання Підкарпатської Русі до Радянського Союзу». Небажання радянських органів звільняти чехословацьких громадян з Підкарпатської Русі в чехословацьку армію була пов'язана із запланованою анексією даної області, як зауважив і вже заявляв уряду у вигнанні до Лондона вищезгаданий Г. Піка: «Особливий інтерес рад. органів НКВС [сполягає у тому], щоб ми в підрозділі не торкалися національних питань підкарпатських русинів, стаття посла Фірлінгера в „Нашому війську“ в СРСР – все це викликає неясне відчуття, що в питанні Підкарпатської Русі є певні тенденції, або ж наміри, поки не конкретизовані, можливо, претензії на приєднання Підкарпатської Русі до радянської України». Наскільки провидницькими виявилися слова згодом страченого Піки, можна дізнатися з роботи Й. Плахого Konec československé Podkarpatské Rusi («Кінець чехословацької Підкарпатської Русі») або З. Валіша Velitelství osvobozeného území v dokumentech 1944–1945 (Командування звільненої території у документах 1944—1945 рр.), що були опубліковані ІДТР.
